Вперше в житті викликала поліцію та пересвідчилася, що вона не допоможе
Неділя близько 16:00, я була вдома сама, чоловік вигулював на вулиці собаку. Раптом хтось декілька разів з усієї сили влупив у наші двері чи то ногою, чи кулаком. Звичайно я не стала відкривати, але подивилася у вічко — під дверима нікого не було. Або хтось потарабанив у двері і втік, або зачаївся, щоб його не було видно. Я вирішила ще трішки поспостерігати у вічко. Аж ось біля дверей показався наш сусід в руці він тримав сокиру і знову почав лупити у двері.
Справа в тім, що поряд з нами живе одинокий чоловік років 50, який напевно має якісь проблеми з психікою. Якось він прийшов до нас розбиратися, бо ми на його думку дуже гучно закриваємо і відкриваємо двері. Тоді мій чоловік вийшов з ним у під’їзд, щоб не пускати його в квартиру, а сусід потім загородив собою наші двері і відштовхував Андрія, не даючи йому зайти додому. Колись тарабанив шваброю у вікно іншим сусідами, а декілька раз я його ловила на тому, що він стоїть впритул до дверей цих сусідів і підслуховує. Ще він впевнений, що ми багатії, маємо в Києві п’ять квартир, здаємо їх, а за ці гроші живемо. Він пропонував нам викупити його квартиру і тоді ніби він не буде нас більше діставати.
Аргумент, що якби у нас було п’ять квартир, ми б навряд чи вирішили жити поряд з ним, його не переконав.
Так от, коли я побачила за дверима сусіда з сокирою, вирішила відразу викликати поліцію. Від нього можна чекати будь-що, раптом він почне рубати сокирою двері, як у фільмі «Сяйво», або дочекається під дверима поки повернеться мій чоловік з собакою і кинеться на нього.
Кілька хвилин очікувала з’єднання з оператором, нарешті слухавку взяла привітна жінка, розпитала про ситуацію, записала точну адресу і сказала очікувати поліцейських. Вже через 5 хвилин мене набрав поліцейський (я була впевнена, що вони були десь поблизу, швидко дісталися, а дзвонять, щоб уточнити код домофону, зараз піднімуться і заспокоять людину з сокирою).
Я була дуже наївною.
Чоловік по телефону не представився, я не знаю, був це наш дільничий чи патрульний. Поліцейський почав розпитувати, що сталося, я повторили все те, що розказала диспетчерці.
Далі у нас з ним відбулася така розмова:
П: То цей ваш сусід психічнохворий?
Я: Не знаю, можливо.
П: Так треба в дурку дзвонити, навіщо ж у поліцію?
Я: Я не знаю номера дурки. Але я знаю, що коли під дверима агресивний чоловік з сокирою, то треба викликати поліцію.
П: А раніше він вас чи інших сусідів турбував?
Я:Так.
П: А чому тоді не викликали поліцію?
Я: Сусід прийшов тоді без сокири, і був вдома мій чоловік. Він до нього вийшов і поговорив.
П: А, вмазав йому декілька разів і сусід заспокоївся?
Я: Ні! Мій чоловік нікого не бив, він просто з ним говорив.
П: Ну так хай ваш чоловік, коли повернеться додому, знову піде і поговорить з цим сусідом.
Я: Ви хочете, щоб мій чоловік пішов до людини з сокирою?!
П: Та у всіх же вдома є сокири. У вас мабуть також є. Ну щоб кістку на холодець розрубати чи м’ясо.
Я: Ні, у нас немає сокири.
П: Ну ножі ж є.
Я: Є, але я не ходжу з ними до сусідів.
Тут до мене доходить, що поки мені в двері грюкає неврівноважена людина з сокирою, поліцейський по телефону розповідає про особливості приготування холодцю. Ніхто навіть ще не виїхав на мій виклик і навряд чи збирається відривати свою дупу від теплого місця.
П: Ну от приїдемо ми, пов’яжемо вашого сусіда, а він потім ще більше розізлиться на вас. Вам же гірше буде, це я з досвіду вам кажу.
Далі поліцейський продовжує тягнути цю пластинку і вмовляти мене скасувати виклик. Розумію, що якщо я буду настоювати на своєму і цей поліцейський приїде, то навряд чи буде на моєму боці і чимось допоможе. Тим часом за дверима стало тихо, сусід з сокирою мабуть вирішив, що нікого немає вдома і пішов до себе. Відміняю виклик, як того й хоче пан поліцейський.
P.S. Андрій як повернувся зібрав деяких інших мешканців нашого поверху і пішов до сусіда. Чоловік знову вийшов з сокирою, але побачивши, що Андрій не сам, поспішно її сховав. А коли дізнався, що я викликала поліцію (я не стала йому уточнювати, що там мене відшили), то став дуже люб’язний. Сказав, що ми знову гучно закриваємо двері і він нам хотів зробити зауваження. На запитання Андрія про сокиру, він відповів так: «Ні, я не хотів на вас нападати чи вбивати… можливо лише в стані афекту».