«Володя відразу народився маленьким, лисим і шахраюватим…»

Володя відразу народився маленьким, лисим і шахраюватим …

За вікном шуміли листям горобини, розгойдуючись на вітрі, вистрибували з озерця за мошками спритні голавлики, дворові собаки до блиску вилизували свої волохаті яєчка, співав патефон у сусіда, набухали, як маленькі пеніси, в каструльці у тітка Зої «московські» сосиски, постукували колесами вперті трамваї …

Володя заворушився в своєму ліжечку і закректав, перев’язаний навхрест пелюшками.

— обкакался?

Вова повів каламутними очима. Мати розгорнула рожеве, напівпрозоре тільце з синіми картами вен і стала витирати ватками жопу, скидаючи забруднені в відро.

— Ох, як же ти хитрий! — сказала Вові мати, чи то в докір, то чи на втіху — Тільки тебе сповила, а ти відразу срать. Хіба так роблять, не шкодуєш ти свою матусю …

Володя видав якийсь гусячий звук і відригнув на чисте.

— У вашого відразу видно характер! — діловито зауважила сусідка, тільки ввійшла і спостерігала за тим, що відбувається якийсь час. — Така ж сволота, як і його батько!

— І ким він тільки стане, — задумалась мати, витираючи забруднені руки про квітчастий фартух. — Ума ні розумію!

— гадениш далеко піде, — впевнено відповіла сусідка. — Згадайте моє слово!

Володя завмер, ніби прислухаючись до розмови, переставши сукати тонкими ніжками, втупившись кудись у темний, наполовину пофарбований зеленою облупленою фарбою коридор