Історія одного подарунка. «Відбулося поховання 17-річного Максима..»
Історія одного подарунка…
Сьогодні рівно два тижні після трагедії в Дніпрі. Відбулося поховання 17-річного Максима Богуцького.
Час вирушати на поминки. Навколо цвинтар, десятки пар очей з пам’ятників і ми… стоїмо з зеленим фартухом
Дмитро (45) і Тетяна (47) затримуються, щоб показати мені його. Це абсолютно єдине, що у подружжя залишилося на згадку про їхнього 17-річного сина Максима, який загинув в той день, знаходячись в квартирі (а батьки пішли раніше в гості).
Я вперше зустріла його батьків на другий день рятувальних робіт — в них була така величезна надія в очах. Вони показали свій дім на 7 поверсі, точніше лише кухню, все, що лишилося, і сказали — «бачите, там досі вісить зелений фартух на холодильнику, подарунок сина з першої стипендії». Наступного дня вони вмовили рятувальників дістати цю річ з уламків.
Цю квартиру, з краєвидом на ріку Дніпро, подружжя придбало рівно 10 років тому, і обожнювали ії. Наразі від машини, квартири не лишилося нічого, всі речі, і головне фотографії — все перетворилося у попіл.
Тетяна розповідає: «ми були дуже дружня родина. Максим завжди був з нами. Я завжди думала — як мені поталанило з сином.
В нього було чудове почуття гумору, він любив готувати і навчатися новому».
На поховання прийшли друзі і з дитинства, і з університета «Політех», де Максим цього року вступив на перший курс програмування. Всі казали одне — який він був добрий й підтримуючий.
ї
Саме поховання було важким: ховали його з накритим простирадлом. Тетяна тримала часто труну, дивилася на його портрет вдалечі і моторошно посміхалася якимось своїм думкам. Навколо всі ридали, а вона повторювала «не можна плакати, не плачте, Максим це завжди забороняв».
В якийсь момент Тетяна майже втратила свідомість, її ледве підхопив чоловік…
Під кінець священники також не ховали своїх сліз…
Ця історія для мене — про всю безодню горя війни, яка забирає у людей абсолютно все.
Дитину, дім, речі, й навіть всі фото разом.
Все, що лишилося від «того» життя — цей зелений фартух.
Автор: Оксана Йоханессон
