«Ми почали пишатись тим, що нас кличуть «юкрейніан». Ми почали відчувати себе тими, кого стали значно більш поважати у світі»

«Ми почали пишатись тим, що нас кличуть «юкрейніан». Ми почали відчувати себе тими, кого стали значно більш поважати у світі»

Я сиділа на охайно постриженому газоні вздовж Хрещатика і дивилась на людей. Намагалась порівняти тих, що ходять зараз і тих, що ходили 2,3,4, 5 років тому, перед Днем незалежності, в Києві, буквально за кілька днів до свята.
Вони інші.
Вони чужі.
Вони більше не вишукані, не європейські — я б написала, хто, але я ж не расистка.
Проте, я націоналістка, здогадуйтесь.

Світ тепер через призму людської глупости, через заломлення інших променів, світ через призму збайдужілости і примітиву.

Спогад в фб, сьогодні, був про неймовірну кількість іноземців, європейців, американців, японців, що гуляють центром міста, їдять смачну їжу, фотографують все на кожному кроці.
Про зелені доглянуті обочини, океан квітів і вимиту бруківку.
Про українську, яка скрізь, особливо од молоді, особливо в стильних закладах і од стильних людей.
Про розмаїття мов, коли на 20 чоловік іноземців — раз чи два нарєчіє.

Багато гарно, дорого, зі смаком одягнених, доглянутих, інтеліґентного виду персон, які нікуди не спішать — вони вміють відпочивати, вони звикли мандрувати, вони знають, що таке приємно проводити час.
І ми почали в них вчитись, в цих ситих, вальяжних, впевнених в завтра громадян, бо не лише тут можем бачити, як це, а й до них з’їздити, і переконатись, шо ні, вони не понтуються — це стиль життя людей першого світу.

Ми почали пишатись тим, що нас кличуть «юкрейніан», а не «раша», ми почали тих, хто помилився, насупивши брови, виправляти, відчуваючи гнів праведний — гордість за приналежність до національності!
Ми почали відчувати себе тими, кого стали значно більш поважати у світі, і, не церемонячись, демонструвати свою зневагу стаду голосраких макак, які з п’яну вирішили, що вони старші брати. Абортарій вони, нечаяно оживший.

Ми могли стати тими, хто б задавав тональність сильним світу цього, і ми вже почали.
В нас тисячі неймовірних винахідників, акторів, науковців, спортсменів, ВОЇНІВ, якими захоплюється увесь світ, які його скорили.

В нас найщедріша земля і найкрасивіше ландшафти.

Ми можемо прожити, використовуючи лише власні природні ресурси, працюючи над екологічними альтернативними.

Ми навчились ВБИВАТИ ЗА СВОЮ ЗЕМЛЮ І СВОЮ СВОБОДУ й, нажаль, класти за неї — свою — душу і тіло, знову, як, століттями до нас, наші найдостойніші.

В нас є все. Нам Всесвіт навіть Людину то очолити послав.

Але, в, переважної більшості, нас немає достатньої кількості, в потрібне русло налаштованих, мізків — бог подумав, шо занадто для однієї країни, треба десь урєзать. А войовнича меншість тане…

Якщо ще він здасть назад — не буде не лише України.
Дякую, що відновлюєтесь, #мій_Президент
Завжди Ваша, Ксенка.

Xenka Sequoia