Коли людина йде в небеса, Бог, щоб вона не сумувала, дарує їй віконце…

Коли людина йде в небеса, Бог, щоб вона не сумувала, дарує їй віконце…

У перші дні часто дзвенить дзвіночок, чутно добрі слова, люди плачуть, шкодуючи про її відхід у вічність. Але з часом дзвіночок все рідше дзвонить, сонце не заглядає у вікно, мало дощів і квіточка пропадає… Тому у кожного має бути любляче серце, яке згадає, скаже ніжні слова, попросить зі сльозами Бога, щоб душа не петляла у темряві.

Нехай усім, хто пішов в захмарну далечінь буде спокійно. Нехай дзвенить дзвіночок. Нехай цвіте квітка. Царство небесне всім рідним і близьким, які залишили нас, і світла пам’ять! Поки ми їх пам’ятаємо, вони серед нас!

Fatina Pulatova