«А добро існує: спасибі тобі, хлопче, що заплатив за мене у маршрутці» (ФОТО)

«А добро існує: спасибі тобі, хлопче, що заплатив за мене у маршрутці» (ФОТО)

Чергова історія з Луцька, хоча подібне могло статися і в Рівному. Єдине, що в нас люди платять при виході, а в обласному центрі Волині – при вході.

Принаймні, так можна зрозуміти з чергового блогу Віка Вегера-Абрамович на сторінках видання Конкурент.

Подаємо далі у викладі Автора:

А добро існує…

Запропонувати водієві 500 грн за проїзд було не надто хорошою ідеєю.

– А більшої купюри у тебе немає?
– У мене немає жодної іншої, — простодушно відповідаю.

Ні в кого з пасажирів не виявилося дрібних грошей. Моя сіті кард порожня, а карта приват банку уперто не хотіла проскановуватися, хоча до цього часу проблем з оплатою нею не було.

Хлопець, який сидів біля водія, дістав  6 грн, поклав водієві і простягнув мені моїх 500. Ніяковію.

Кажу, що не маю навіть, як йому віддати. Хіба лише повернути на картку.

Відмовляється. Дякую. І сідаю на порожнє місце у салоні.

На наступній зупинці заходять-виходять люди. Коли маршрутка рушила, уступаю місце жінці з дитиною. І, як потім виявилося, я – єдина пасажирка, якій не лишилося місця.

Просто між зупинками водій спиняє маршрутку на обочині. Я кайфую від нової пісні, що на всю звучить в моїх навушниках. Але коли помічаю, що усі пасажири дивляться на мене, дістаю навушники.

— Нарешті почула! Сядь, кажу! Інакше маршрутка не поїде! – гримнув водій.

Подумки каюсь, що була в навушниках.

– Я не маю, куди сісти, – відповідаю.
– Ну, то ді виходить, – резюмує водій.
– Але я уступила місце жінці з дитиною! – намагаюся все ж виправдатися. Люди у маршрутці почали за мною заступатися, жіночка пропонує мені сісти до неї на коліна.

Зрештою якийсь хлопець узяв на руки до себе чи то свою, чи то чужу дівчину і я, дякуючи, сідаю поряд.

Мораль історії така: грішна – каюсь. Проте чому водій, який бере готівку (не одна я давала гроші), не возить стоячих пасажирів?

Уже рік як в Луцьку діє «електронний квиток», проте, ця система періодично дає збої і тоді люди розплачуються готівкою

Автор: Віка Вегера-Абрамович